В статті — поради від експертів-психологів що робити, якщо дитина поводиться агресивно, як допомогти їй правильно виразити емоцію та які існують ефективні психологічні прийоми для корекції агресивної поведінки.

Злість є природним, нормальним та правильним почуттям. Люди народжуються з можливістю виражати злість. Головне завдання людини не боротися з нею, а навчитися розрізняти «здорову» злість і агресивну токсичну поведінку.

Тож злість — це нормальна реакція у відповідь на порушення кордонів. А агресивність є рисою особистості, хворобливого стану, сприйняття світу як ворожого, з поведінкою постійного нападу.

Тож саме з агресією потрібно боротися, а не зі злістю. Але для початку знадобиться розібратися з видами агресії, щоб знайти ефективний спосіб для її подолання.

Спонтанна агресія відбувається під впливом того, що накопичилося всередині, вираження накопичених емоцій.

Пряма активна агресія спрямовується на об’єкт, що викликає роздратування.

Пасивна (завуальована) форма агресії — це ниття, плітки, жести.

Непряма агресія звернена на іншу людину, яка перебуває у слабшій позиції або зараз доступна («не можу відповісти татові, тому вдарю або брата, або бабусю, або собаку»).

• вербальна (слова, крики, дражнилки);
• тактильна (дії);
• експресивна (жести, міміка, інтонації).

Будь-яка емоція — це реакція мозку на те, що відбувається, тому є важливою для дитини. Безпечніше, здоровіше і коректніше, якщо дитина цю емоцію виражає. Те, що приховано, те, що придушено, — «відходить у тінь» і може стати «симптомом».

У нашій культурі агресія досі табуйована. Нам складно витримати агресію (часто — взагалі будь-яку сильну емоцію) дитини. Часто ми кажемо, наприклад, «не гнівайся», «не сумуй», «не плач» або ігноруємо її.

Якщо ми втомлені або якщо ми самі виростали в агресивному середовищі й будь-яке нагадування про агресію може нас ретравматизувати. Важливо пам’ятати, що діти часто проявляють «нашу» агресію, висловлюють нашу напругу за нас.

Агресія може виникати в таких випадках:

1. Особливості нервової системи (те, на що звертають увагу неврологи), органічні, фізіологічні причини (наприклад, хвороба).

2. Вивчена поведінка (дитина повторює поведінку того, хто є для неї авторитетом).

3. Спроба скинути напругу.

4. Фрустрація — щось заважає задоволенню потреб.

5. Захист.

6. Спроба повернути собі владу, підтримати авторитетність (частіше у підлітків і дорослих).

• немовлята до 2 років;
• малюки до 5 років;
• дошкільний та молодший шкільний вік;
• підлітковий вік.

Немовлята й діти до 2 років реагують спалахами злості та люті на те, що не можуть пояснити, про що не можуть попросити або коли домогтися того, що для них важливо, не можуть задовольнити потребу. І ми, обіймаючи їх, нагадуємо собі, що ця агресія  спрямована не на нас. Перераховуємо те, чого, ймовірно, вони хочуть, вгадуємо їхні потреби. Так вони вчаться називати те, що їм важливо. Отримують відчуття підтримки, яка стане «самопідтримкою». Потрібно усвідомлювати, що часто для малюків незадоволення потреб є це загрозою виживання.

Малюки (до 5 років) не вміють регулювати емоції та витримувати амбівалентні (подвійні) емоції: вони не можуть одночасно радіти перемозі іншого, злитися на нього й сумувати через себе. У них у зв’язці: гіпокамп (відповідає за довготривалу пам’ять), мигдалина (емоційна реакція), гіпоталамус (ендокринні реакції — сплеск гормонів), поясна звивина (оцінка і прогнозування, прорахунок наслідків), лобові частки мозку (контроль, аналіз). Однак немає закріпленого досвіду, щоб усвідомити, що вони зараз відчувають, які можуть бути наслідки поведінки, як чинити правильно. Вони вчаться цього з допомогою дорослих.

У дошкільному й молодшому шкільному віці (та й у підлітковому) хлопчики частіше виявляють тактильну агресію (бійки, напади), а дівчатка – вербальну (відкриту і приховану — плітки, вереск, сварки). У нашій культурі вербальна агресія чомусь вважається більш безпечнішою, натомість тактильна агресія (дії) вважається більш «нормальнішою», прийнятнішою від хлопчиків.

1. Розпізнати та визначити емоцію.

Щоразу, коли ми називаємо емоцію, коли разом із дитиною визначаємо, малюємо, де ця емоція живе в тілі (що в нас відбувається, коли ми проживаємо цю емоцію: «У мене червоніють щоки, стискаються кулаки, частішає дихання» та ін.), коли дитина бачить, як ми самі справляємося з емоцією, яку вибираємо поведінку, як ми витримуємо будь-яку емоцію дитини, то вона поступово вчиться розуміти, що з нею відбувається, бачити наслідки, вибирати поведінку, вчиться не маскувати чи придушувати, а висловлювати емоцію прийнятним способом.

2. Навчити виражати агресію в прийнятній формі.

Покажіть дитині різницю між «дати здачі» і «дати відсіч». Навчіть: якщо на нас спрямована вербальна агресія, то ми відповідаємо словами, а якщо тактильна, тоді даємо відсіч тілом.

3. Спілкуватися коректно.

Формулювання «не звертай уваги», «сам винен», «справляйся сам» — щонайменше некоректні. Вам необхідно зробити зауваженні іншій дитині, яка ображає.

4. Знайти первопричину.

Також важливо зрозуміти, що криється за поведінкою дитини. Адже іноді агресія маскує тривогу та страх.

5. Надати можливість виплеснути рухову енергію (зробити якусь фізичну вправу).

6. Розвивати здатність до емпатії, довіру до людей, вирішення проблеми мирним шляхом.

7. Демонструвати власний приклад доброзичливої поведінки.

8. Не використовувати фрази-конфліктогени (наприклад, образа — «таке тільки ти міг сказати», шантаж і загроза — «якщо ти не зробиш …б тоді …»).

9. Вчити дитину позитивно спілкуватися з однолітками і дорослими.

Якщо дитині виповнилося 5 років, зверніть увагу на її поведінку. У разі коли проявляються такі ознаки:

• усвідомлено мучить тварин, усвідомлено заподіює шкоду, робить боляче;
• не відчуває емпатії, смутку, провини, бачачи наслідки своїх дій;
• звинувачує інших у такій своїй поведінці;
• постійно говорить про те, що інші до нього / неї ставляться упереджено;
• не вважає, що його / її поведінка агресивна;
• не проявляє злості, не дозволяє собі при дорослих проявляти сильні емоції;
• проявляє аутоагресію (карає себе, говорить про те, що він/ вона у всьому винен / винна, б’є себе і т.ін.).

У цих випадках необхідно звернутися до психолога.